Трирічні малюки: щоб криза не була критичною

За перші три роки свого життя малюк набуває певного багажу знань і вмінь, починає відчувати потребу в більшій, ніж йому надають, самостійності. Головні зміни зосереджені навколо Я дитини. їх сутність полягає в психологічній емансипації малюка від близьких дорослих, яка супроводжується низкою специфічних проявів — упертістю, запе­реченням усього й уся, капризами тощо. Разом з тим, психологічні спо­стереження доводять, що деякі діти практично не мають негативних проявів у вказаному віці або легко та швидко їх долають, і їх особистісний розвиток протікає нормально.

Перебіг кризового періоду залежить не лише від індивідуальних особливостей малюків, а й від психолого-педагогічної освіченості їх со­ціального оточення — насамперед батьків і педагогів. У дитини може проявлятися або весь комплекс кризової поведінки, або лише деякі її ознаки. В одного малюка — це яскраво виражена «боротьба за само­стійність», що супроводжується агресивністю, негативізмом і триває довго, а в іншого — процес відстоювання своєї незалежності набагато м'якший, проявляється лише в деяких ситуаціях і швидко минає.

Криза трьох років засвідчує один з важливих моментів розви­тку дитини раннього віку — усвідомлення себе як окремої істоти, яка має власні бажання, що не завжди збігаються з бажаннями інших. Це стає причиною нового ставлення до дорослого: дитина порівнює себе з ним, прагне наслідувати у поведінці, діях, намагається реалізувати прагнення «бути дорослим», демонструє свою самостійність і неза­лежність, протиставляє власні бажання вимогам дорослого.

Причини негативних проявів кризи розвитку

Маємо зазначити ще раз: у кризовий період цілковито зміню­ється вся соціальна ситуація розвитку дитини. Проте, якщо сама криза розвитку є закономірним і необхідним явищем, то негативні прояви — це свідчення складностей переходу до нового періоду, які здебільшого провокуються близькими дорослими через їх нерозу­міння прогресивності всіх змін, через невміння чи небажання зміню­вати тип і стиль взаємодії з дитиною, який був сталим доволі дов­го — від першого року життя.

Якщо дорослі не помічають у ди­тини тенденції самостійно задовольня­ти бажання, продовжують ігнорувати її прагнення бути незалежною, зберігають старий тип взаємин, обмежують актив­ність, свободу дитини, то можуть виник­нути власне кризові прояви — нега­тивізм, впертість, свавілля, знецінення вимог дорослих, протест-бунт, норов­ливість. У разі, якщо дорослий наполя­гає на своєму, намагається зломити ди­тячу впертість, виникає психологічний захист: дитина звикає до негативних оцінок дорослого і зазвичай перестає «чути» його зауваження та заборони, інколи навіть можуть виника­ти невротичні симптоми. За «перемоги» дорослого над самостійніс­тю дитини вона може вирости безвольною, безініціативною, несамо­стійною або ж впертою і жорстокою.

Виділення та опис симптомів є важливим моментом в пізнан­ні кризового явища:

негативізм — проявляється як негативна реакція дитини на прохання і вимоги до неї конкретної людини; впертість — є непохитною реакцією дитини на щойно ви­словлене власне рішення. Причиною може бути надмірне обмеження активності і самостійності дитини дорослими. Впертість не слід ототожнювати з наполегливістю, за­взятістю, стійкістю, непохитністю в досягненні мети; норовливість — за своїми зовнішніми ознаками є близь­кою до негативізму, однак має більш широкий і безособо­вий характер — дитина постає проти всієї системи стосун­ків, які панують удома;

свавілля має місце при гіпертрофованому прагненні дити­ни до самостійності проявляється як прагнення звільнити­ся від опіки дорослого. Інші симптоми трапляються значно рідше і мають другорядне значення;

протест-бунт виділяють тоді, коли конфліктність дитини стає регулярною, дитина начебто налаштована на супереч­ку з батьками;

деспотизм — малюк різноманітними способами та засо­бами демонструє деспотичну владу щодо оточення. Часто це відбувається у сім'ях з єдиною дитиною. Якщо ж у роди­ні декілька дітей, можуть виникати ревнощі, коли та сама тенденція до захоплення влади є джерелом ревнивого, не­терпимого ставлення до інших дітей;

знецінення — змінюється особисте ставлення до всього, що було раніше цікавим, звичним, значущим. Знецінюються як старі правила поведінки — дитина заявляє про свою нелюбов до батьків, сприймає їхні слова, вчинки не безу­мовно, а крізь призму своїх інтересів, починає лаятися; так і уподобання щодо речей — викидає, ламає іграшки, стає перебірливою в одязі тощо. Знецінення як симптом є ха­рактерним і для подальших кризових періодів.

Симптоми кризи трьох років свідчать про те, що у дитини з'явилося прагнення виявити своє Я, вона шукає приводи, де б мож­на було б протиставити себе дорослому.

Як пом'якшити негативні прояви кризи

Насамперед дорослий має пам'ятати про те, що дорослим є саме він, і досвіду в нього значно більше, ніж у трирічного малюка! А тому і батькам, і педагогам належить розуміти всі зміни, що відбу­ваються з дитиною, і терпляче ставитися до можливих негативних проявів її поведінки. Слід не наполягати на своїй дорослості і владі, а трансформувати стосунки з дитиною відповідно до її потреб у са­мостійності та активності, які значно зросли. Заява малюка «Я сам!» засвідчує бажання лише діяти самому, самостійно, а не залишитися наодинці зі своїми проблемами.

З огляду на це на етапі кризи трьох років батькам малюка варто:

стати гнучкішими і терплячішими, розширити права і обов'язки дитини;

дозволити малюкові бути самостійним — не втручатися (за можливості) у його справи, якщо він не просить. Напри­клад, дочка, пихкаючи, натягує кофтину, батьки одразу на­магаються їй допомогти. Але вона не оцінить такого праг­нення батьків, найвірогідніше навіть з лементом чинитиме опір замахові на свою свободу;

підтримати і оцінити дитячі зусилля і прояви самостійності;

пам'ятати, що дитина може перевіряти по кілька разів на день — чи дійсно те, що було заборонено вранці, заборонять і уве­чері. Батьки мають про­явити твердість, проте пам'ятати, що заборон не має бути багато. Необхід­но установити чіткі межі та правила — не можна тікати на вулиці від мами, чіпати гарячу плиту тощо. Цієї лінії поведінки по­винні дотримуватися всі члени сім'ї, які живуть ра­зом з дитиною;

зважати на свою поведінку, адже дитина наслідує поведінку найрідніших людей, тому батькам необхідно стежити за собою. Якщо мама над­мірно емоційна, вередлива, то донь­ка, найвірогідніше, буде такою самою; якщо батько, прийшовши з роботи, свої речі залишає абиде, то йому перш ніж лаяти малюка за його неохайність і неорганізованість, варто спробувати змінити власні звички;

переключати увагу малюка при його спалахах упертості, гніву на будь-що нейтральне, проте це пере­ключення має буде активним: «Давай зробимо...»;

відкладати розмову, якщо малюк злиться, у нього істерика, на час, коли він заспокоїться. Адже під час істерики марно пояснювати, що так робити недобре. Поки ж його треба взяти за руку і відвести в спокійне безлюдне місце. • розмовляти з малюком варто на рівних, як з людиною, думка якої вам дійсно цікава;

ЛЮБИТИ дитину і показувати їй, що вона дорога навіть за­плакана, уперта, капризна.

Життєві ситуації: як варто чи не варто поводитися з трирічками

Спробуємо розібратися у поведінці дітей та реакціях батьків, що викликані негативними проявами кризи, та зарадити конфліктам.

Ситуація 1

—Марино, принеси, будь ласка, книжку, — ласкаво просить мама.

—Не принесу, — твердо відповідає Маринка.

—Давай, онучко, я тобі допоможу, — як завжди, пропонує бабуся.

—Ні, я сама, — уперто заперечує дівчинка.

—Підемо погуляємо.

—Не піду.

—Йди обідати.

—Не хочу.

—Послухаємо казку.

—Не буду...

Аналіз: Симптом, який тут проявився, — це негативізм. Якщо батьки кожного разу будуть погоджуватися з дитячими «Не», то дуже скоро зіштовхнуться з маніпулюванням з боку дитини. Вийти з такої ситуації можна, якщо пояснювати малюкові причини його відмови. Наприклад: «Ти не можеш принести книжку, бо допомагаєш тато­ві». Зазвичай діти «чіпляються» за подібні підказки дорослих.

Ситуація 2

Мама одягає сина в дитячий садок і дуже поспішає, спізнюється на роботу:

—Та що ж ти так довго одягаєшся, дай, я одягну тобі брюки!

—Я сам, — відповідає цілком спокійно син.

—Ні, ти робитимеш це дуже довго!

Мама одягає сина, хлопчик опирається, плаче. Потім знімає брюки і надягає їх самостійно.

Аналіз: Дитяча норовливість часто викликає батьківське невдоволення. Проте мама у наведеній ситуації лише і собі, і ди­тині зіпсувала настрій. Хлопчик і надалі намагатиметься про­явити свою самостійність, але в умовах маминого постійного цейтноту таке прагнення переросте у протест-бунт та матиме ознаки перманентного конфлікту. Подолати наслідки такої ситу­ації можна лише навчившись організовувати, насамперед, себе: наприклад розпочати ранковий підйом на 15-20 хвилин раніше, щоб дати дитині можливість задовольнити свою потребу в само­стійності.

Ситуація 3

Михайлик захоплено грається машинками, вибудував для них дорогу і гараж. Та ось бабуся попереджає, що хлопчик має закінчува­ти гру та йти обідати:

—Михайлику, збирай іграшки, будемо обідати, — попереджає бабуся.

—Я ще не хочу їсти, я граюся!

—Михайлику, ходи їсти.

—Не заважай мені!

—Онучку, я стіл вже накрила, ходи...

—Ти мені набридла, чому ти мені заважаєш!

—Та хіба я заважаю, — дивується бабуся. — Я кличу найвправнішого водія заїхати на заправку: автомобіль заправити і самому по­обідати та відпочити, перш ніж далі вирушати у дорогу.

Упродовж бабусиного запрошення-пояснення на обличчі хлоп­чика почергово з'являлися роздратування, здивування, здогадка та захват.

— Це так, як ми з татом на заправці обідали! — радісно вигук­нув хлопчик і побіг їсти.

Аналіз: Треба визнати, що наведений приклад реагування до­рослих на дитяче свавілля та зухвалі заяви є радше винятком, аніж правилом. Побутує думка, що лише відстоюючи свої вимоги, вимага­ючи їх беззаперечного виконання, дорослі підтримують свій автори­тет. Проте така поведінка лише загострює бажання дитини відсто­яти свою незалежність. Поведінка бабусі є вдалим зразком того, як саме дорослий має реагувати на дитяче прагнення бути дорослим — зі своїми бажаннями, уподобаннями тощо.

Наведені приклади є окремими ілюстраціями розмаїтої пове­дінки трирічного вередуна, з яким «воюють» батьки. Ці ситуації можна використати у діловій грі, як при­клади при обговоренні проблеми на батьківських зборах тощо. Вони допоможуть батькам ліпше розуміти своїх дітей, навчитися будува­ти стосунки з урахуванням їхніх вікових особливостей та не вбачати трагедії там, де її немає.

Дорогою до дитячого садка і не тільки

Варіант перший. Пригодницький

Діти вранці люблять ходити неквапливо, по-господарськи оглядаючи світ, що ледь змінився за ніч. У них зо­всім інший відлік часу, і те, що для на с— тільки дорога, у дитячій уяві може перетворитися на велику подорож.

Скажіть дитині, що сьогодні ви — дослідники (турис­ти, мандрівники, екстремали) і ваше завдання — не ушкодженими дістатися до наміченої мети. А отже, вам необхідно бути дуже уважними: розгледіти — відмітити -подолати всі небезпеки, всі пастки і капкани, що зустрі­нуться дорогою. Такий захід миттю розбудить дитячу уя­ву, і дитина вже не просто йтиме поряд, озираючись на всі боки, але й думатиме, охоче відповідатиме на ван питання, ставитиме свої.

Варіанти. Ви можете розподілити ролі: малюк — до­свідчений мандрівник, а ви — новачок. Новачки нічого до ладу не знають і зазвичай усе плутають. За ними по­трібно пильно стежити! Малюк із задоволенням візьме над вами шефство, попереджатиме, стежитиме, опіка­тиме. Він почуватиметься важливою і потрібною лю­диною, без якої вам не обійтися (а це і приємно, і ко­рисно: навчитися відповідати за когось). Коли необхід­но переходити дорогу, «помилково» ви попрямуєте не до «зебри» (або підземного переходу), спробуйте обійти ав­тобус спереду, а трамвай — ззаду. Якщо дитина приєд­нується до ваших помилкових дій, то ви тепер напевне знаєте, на що слід звернути увагу найближчим часом, вивчаючи техніку безпеки.

Ви можете йти зовсім іншим, незвичним шляхом (новим маршрутом). Дитина навчиться орієнтуватися в просторі, шукати знайомі орієнтири, зупинятися і спо­стерігати, щоб не заблукати. (Дорогою з дитячого садка робити це ще корисніше: дитина повинна знати дорог, додому, навіть не одну.)

А якщо ви ще і призначите її головною у вашій па­рі, а самі перетворитеся на новачка, який уперше йде цим маршрутом, навчання і закріплення правил безпе­ки відбуватиметься ще швидше.

Варіант другий. Ситуативний

Ви просто користуєтеся ситуацією, принагідним ви­падком для того, щоб вивчити або повторити з ди­тиною всілякі правила безпеки. Відразу всі прави­ла вивчати і повторювати їх, звісно, не варто, дійте залежно від обставин. Ось біжить собачка — ви прига­дали, обговорили-повторили, чи можна махати палицею перед носом собаки. Проходите повз невідому величез­ну калюжу — зміряйте палицею її глибину (дивися, під водою яка глибока яма, дуже просто провалитися мож­на!). Підішли до дороги: «Дай мені руку, я щось забула, як необхідно через дорогу переходити...» Малюк поба­чив на будинку знайому цифру: «Чотири!» — кричить. — Правильно. А у нас який номер будинку? А вулиця?»

Дітвора — народ імпульсний, скористайтеся і цим. Ви йдете через скверик, і дитина раптом робить стрибок .бік і лізе на дерево. Причому не звертає жодної уваги на те, що нижні гілки підозріло тонкі або сухі. Замість то­го щоб кричати: «Не можна! Ти куди поліз?!» — ухопіться самі за суху вітку. Нехай побачить, як вона зламається, як ви впадете на землю. І нехай це буде трішки навмис­но, але маленька людина побачить наочно, чим небез­печні сухі гілки, чому спочатку слід подумати, як підстра­хуватися.

Не намагайтеся зробити (і вивчити) все відразу. Як­що малюкові набридла ваша гра — не нав'язуйте. Що­дня, помалу, «чіпляючись» за випадок — і результати не примусять себе довго чекати.

Грайте. Звертайте увагу на те, що дитина НЕ знає. Щоб повправлятися наступного разу.

Що необхідно знати дитині – мандрівникові:

· свою адресу;

· домашній номер телефону; номери телефонів мами і тата;

· як переходити дорогу;

· як не впасти до ями і як долати інші перешкоди;

· як покликати на допомогу.

Чому не можна:

· сідати у машину без батьків;

· ходити з незнайомою людиною;

· брати у незнайомців ласощі;

· ходити безлюдною дорогою, навіть якщо це ближче, ніж в обхід.

Чим небезпечні:

· каналізаційні люки;

· залізні огорожі з гострими піками вгорі; будівництва;

· бомжі, алкоголіки та інші сумнівні особистості;

· темні вулиці;

· вода під льодом.

Як поводитися:

· під час зустрічі з тваринами;

· якщо ти загубився;

· до кого можна і до кого не можна звернутися (не до будь-якого перехожого! підійти до кіоска, де декілька продавців, до міліціонера);

· якщо до тебе чіпляються (необхідно кричати: «Ні, ти не мій тато, ні!», «Не чіпай мене, ти чужий... я з тобою не піду!.. «Ні!», «Ні, ти не мій брат! (сестра, мама, дідусь...)».

Цей перелік ви можете доповнювати і розширювати. Ви можете завести зошит (або файл у комп'ютері) і від­значати в ньому, що вивчено, що повторено, що ще на­лежить вивчити.

Коментарi